24 червня 2026 року Інститут Гердера провів семінар LivArch «Цифрові аспекти війни Росії проти України», який зібрав українських науковців/науковиць та гостей щоб дослідити як цифрові технології впливають на документування, збереження та інтерпретацію війни, що триває в Україні. Цей захід став не просто звичайним академічним семінаром, а простором для спільного мислення, міждисциплінарного обміну та колективного розвитку досліджень щодо однієї з найактуальніших історичних та суспільних проблем нашого часу.
Семінар став частиною проєкту LivArch (Документування війни Росії проти України: вивчення проблем живих архівів задля продукування історичних знань), який досліджує, як цифрові архіви, що створені за ініціативою громадськості, трансформують історичні дослідження, водночас порушуючи нові методологічні та етичні питання. Живі архіви, створені через соціальні мережі, громадські ініціативи, проєкти цифрової спадщини, воєнні щоденники, супутникові знімки та безліч інших форм документації, вимагають від істориків/історикинь та цифрових дослідників/дослідниць переосмислення того, як знання продукуються, куруються та зберігаються під час конфліктів.
Дослідження цифрових аспектів війни Росії проти України
На семінарі було представлено різноманітні «живі архіви» — динамічні форми документації, що виникають під час війни, що триває в Україні, та на які впливають цифрові технології, громадянська активність та зміна практик пам’яті, — від культурної спадщини, що перебуває під загрозою зникнення, та особистих щоденників до гумору в інтернеті, наративів у соціальних мережах та колекцій обчислювальних даних.
Почавши з того, як ці живі архіви сприяють культурній пам’яті та формують її, Іламі Ясна (Польська академія наук, Варшава) зосередилася на феномені, коли криза та екстремальні умови провокують описування життя у формі щоденників, мемуарів, особистих блогів, листування тощо. Україна є яскравим прикладом цього: з моменту повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року тисячі людей почали писати. Перші дописи у Facebook та Telegram почали з’являтися в перші хвилини після того, як пролунали перші вибухи, і їм повідомили про початок війни. Люди писали, ховаючись від нападів у бомбосховищах, підвалах, ванних кімнатах та коридорах. Вони описували звуки, які чули, вогонь, який бачили, страх, який відчували – і завжди сильну мотивацію вижити та не здаватися. Невдовзі ця хвиля описування життя охопила тисячі людей, які часто сприймали щоденне описування життя в пабліках як спосіб зберегти свій розум і душу цілісними, впоратися зі стресом і навіть як місію документувати своє життя для читачів сьогодні та в майбутньому. В перший рік повномасштабної війни багато онлайн-щоденників переросли в опубліковані книги з англійськими перекладами. Проте до кінця 2023 року сплеск друкованих публікацій почав спадати, і більшість авторів залишалися активними в соціальних мережах і до яких навіть приєдналися нові автори.
Таким чином, цей багатий корпус текстів залишався розпорошеним по платформах, регіонах та темах і, що найважливіше, лише зрідка можна було знайти завдяки алгоритмам соціальних мереж. Ця проблема стала особливо помітною у Facebook, який дав найбагатший матеріал, але водночас залишався менш передбачуваним завдяки своїм алгоритмам генерації стрічки. Ця ситуація змотивувала Іламі створити курований живий крос-медійний корпус воєнних щоденників поздовжньо-реляційного характеру. Перший випуск цього корпусу, який постійно оновлюється, доступний за посиланням https://thestayer.org/corpus.
Надія Бедріна (Харківська державна академія дизайну та мистецтв і Державна академія культури, Харків) зазначила про своє перебування в Марбурзі: «Вивчаючи спадщину воєнного часу, очікуєш теоретичних викликів, але наша подорож з Единбурга до Марбурга стала справжнім майстер-класом з колапсу інфраструктури. Через скасування поїздів у Великій Британії, затримки в аеропортах та відключення залізничного транспорту в Німеччині, яке змусило опівніч вирушити на таксі, поїздка стала несподіваним випробуванням тієї самої «стійкості», яку ми зібралися обговорити. Однак цей логістичний хаос ідеально підготував основу для моєї презентації «Живі архіви стійкості: міждисциплінарна структура для документування зруйнованої війною української спадщини через академічну та громадянську активність». Вона підкреслила саме ті виклики, які вирішує моє дослідження: як систематично зберігати фрагментовані дані, зібрані в умовах гострої кризи. Подолання цієї кризи транспорту, як не дивно, загострило фокус нашої дискусії. Проводячи аналіз публічних щоденників воєнного часу, або ж гумористичних дописів в інтернеті, що з’явились внаслідок відключень електроенергії під час війни, мої колеги та я зрозуміли, що ми всі намагаємося заархівувати живу історію, коли системи ламаються».
Післяобідня сесія семінару позначилась переходом від практик документування до способів, якими цифрові медіа активно формують воєнний досвід та участь громадськості.
Олена Шевченко (Археологічний музей, Одеса та Королівський коледж, Лондон) досліджувала Український гумор про відключення електроенергії у воєнний час (2025–2026). Її проєкт розпочався минулої зими, коли вона спостерігала, як українське суспільство справляється з постійними відключеннями електроенергії, спричиненими російськими атаками. Її вразила величезна кількість гумористичного контенту, що з’являвся в соціальних мережах. Меми та короткі відео про відключення електроенергії були всюди. Як історикиня, вона одразу відчула, що ці дописи були набагато більшим, ніж просто розвагою — вони стали унікальним історичним джерелом, що документує повсякденне життя під час війни.
Не маючи на той час жодних конкретних дослідницьких планів, вона просто почала зберігати все, що їй траплялося. Протягом наступних місяців вона зібрала майже сто мемів та відеороликів з Instagram, що документують період відключення електроенергії взимку 2025–2026 років в Україні.
Розуміючи важливість збереження цих матеріалів, вона зробила колекцію відкрито доступною через Інтернет-архів: https://archive.org/details/@olena_shevchenko754, де її можна вільно досліджувати та використовувати повторно для дослідницьких цілей.
Наразі вона пише статтю на основі цієї колекції, реконструюючи повсякденний досвід пересічних українців/ українок під час відключення електроенергії зимою 2025–2026 років, і планує відправити її до міжнародного академічного журналу.
Вероніка Баранкевич (Економічний університет, Краків) презентувала своє дослідження «Цифрова архітектура опору: багаторівнева еволюція гейміфікації, військового брендингу та наративів соціальних мереж в умовах війни безпілотників в Україні (2025–2026). У своїй дослідницькій роботі вона вивчала, як система eBonus, що використовується українськими військовими, сприяє гейміфікації архівів. Вона визначила проблеми системи та окреслила методологічну основу для цифрових архівів воєнного часу.
У своїй презентації Якоб Крюгер та Йоганнес-Андреас Беккер (Марбурзький університет) запропонували методологічний погляд на те, як збирати дані з Telegram та робити їх доступними для досліджень. Інструмент, який вони створили, матиме різні функції, що спростить проведення досліджень.
Замість того, щоб розглядати цифрові матеріали просто як історичні докази, семінар підкреслив, як цифрове середовище активно формує продукування, поширення та збереження історичних знань під час війни, що триває.
Дослідницька студія як простір для генерації ідей
Друга половина семінару стала продовженням співпраці, що тривала під час програми дослідницьких стипендій. Учасники/ учасниці мали можливість висловити свої інтереси та проблеми на сьогодні, задля пошуку рішень через співпрацю та обмін досвідом з іншими учасниками/ учасницями. Стало зрозуміло, що різноманітність тем та напрямків досліджень є одночасно викликом і шансом.
В цілому, з документацією воєнного часу пов’язані такі теми, як ретравматизація та відповідальний доступ до джерел. Це була одна з тем, що обговорювалися більш глибоко. Сесія не лише підвищила обізнаність щодо цих тем, але й забезпечила основу для впровадження дослідницьких стандартів для проєктів. Само собою зрозуміло, що документація гострих ситуацій завжди створює виклик швидкого збору, тоді як у спокійніші періоди в першу чергу йде мова про стандартизацію форматів.
Другою темою детального обговорення стосувалась розробки інструменту, який допоможе дослідникам/ дослідницям збирати джерела для «живих архівів». Різноманітність джерел можна вирішити за допомогою можливих інструментів на основі штучного інтелекту або веб-сайту, який допоможе ініціативам на різних етапах процесу збору зробити свій архів видимим, стійким та таким, що відповідає стандартам метаданих. Обговорення цього інструменту продовжиться, а оновлення будуть опубліковані на веб-сайті LivArch.
Більше ніж академічний обмін
Семінар був частиною ширшої програми дослідницьких стипендій LivArch, в якій взяли участь чотири дослідниці, які працювали над різними аспектами документування війни Росії проти України під час свого частково дистанційного дослідницького перебування в Інституті Гердера.
Голоси від наших дослідниць
Надія Бедріна: Дослідницька стипендія LivArch забезпечила ідеальний простір для співпраці задля перетворення теоретичних викликів мого проєкту на функціональні рішення. Вона дозволила мені вдосконалити та представити мою «Чотиригранну систему» – методологію, розроблену для структурування та нормалізації хаотичних доказів, що збирались на місцевому рівні, не позбавляючи їх життєво важливого контексту воєнного часу.
Але поза академічними рамками LivArch дав шанс переосмислити, як виглядає справжня інституційна підтримка. Це був фактично перший грант, який я коли-небудь отримувала, і рівень турботи був безпрецедентним. Мій 9-річний син був зі мною на семінарі, і програма щиро підтримала його присутність, покриваючи наші логістичні потреби та потребу у догляді за дитиною. Забезпечуючи цей цілісний догляд (аж до забезпечення сина спеціальною ігровою кімнатою), проєкт LivArch довів, що для створення «живого архіву» потрібно спочатку підтримувати дослідників/ дослідниць та їхні сім’ї. Я залишаю Марбург з функціональною методологічною основою, безцінним знайомством з новими колегами та безмежною вдячністю.
Іламі Ясна: Як соціологиня, я не мала жодного уявлення про створення цифрових архівів – лише сильну мотивацію для реалізації свого проєкту. І це ніколи б не стало можливим без щедрої підтримки команди LivArch, яка підтримувала нас, українських стипендіаток, на кожному кроці цього шляху. Щотижневі онлайн-зустрічі, індивідуальні консультації з експертами/експертками, три фантастичні дні в Інституті Гердера в Марбурзі – з усім цим я опинилася в творчому середовищі, в якому ніколи раніше не була. Найголовніше, що ця співпраця не зупинилася із закінченням мого стажування. Наша спільнота випускників/випускниць програми LivArch розвивається, і я щиро вірю, що завдяки цьому стажуванню я отримала щось цінніше, ніж реалізація проєкту – справжніх споріднених душ в Україні та за кордоном.
Олена Шевченко: Звістка про те, що мене обрали однією зі стипендіаток, стала чудовим сюрпризом.
З того моменту моя колекція перестала бути просто папкою збережених матеріалів. Під час стипендії разом із дослідниками/дослідницями Інституту Гердера я почала розмірковувати про те, як такі цифрові джерела можна зберегти, задокументувати та зробити доступними для майбутніх досліджень. Ми обговорили метадані, довгострокове збереження, етичні питання та можливі майбутні напрямки розвитку проєкту.
Однією з найяскравіших подій програми була поїздка до Марбурга та особиста зустріч з командою LivArch та іншими стипендіатками. Як археологині, мені було цікаво потрапити в іншу академічну спільноту та обмінятися ідеями з науковцями/науковицями, які працюють з цифровою історією, культурною спадщиною та живими архівами. Презентація мого проєкту та його обговорення віч-на-віч нагадало мені, що навіть у цифрову епоху особисті розмови залишаються одним із найцінніших ресурсів для розвитку нових досліджень.
Я щиро вдячна організаторам стипендії LivArch, Інституту Гердера та моїм колегам-дослідникам/дослідницям за те, що вони відкрили нові можливості та допомогли перетворити спонтанну ідею на дослідницький проєкт з міжнародним майбутнім.
Дивлячись уперед
Створення мереж
Програма дослідницьких стипендій LivArch восени прийматимуть ще одну групу стипендіатів/стипендіаток. Завдяки встановленню міцних мережевих зв’язків під час весняної групи, стипендії мають на меті працювати над створенням довгострокової мережі для ініціатив, що займаються документуванням війни Росії проти України. Обмін між дослідниками/дослідницями виявився одним із найцінніших інструментів для дослідження, не обмежуючись передовими дослідницькими питаннями та використанням джерел, які продовжують генеруватися онлайн.
Посилання на публікації
- Ukrainian Humour about Power Outages in Wartime (2025–2026) колекція Олени Шевченко знаходиться у відкритому доступі через Інтернет-архів: https://archive.org/details/@olena_shevchenko754, який можна вільно досліджувати та повторно використовувати для дослідницьких цілей.
- Іламі Ясна: The Stayer: Sociality and Knowledge in Disrupted Worlds доступна за цим посиланням: https://thestayer.org/project